О, зупинись же, хлопче… не стріляй…
А як пальнеш - то цілься не у душу!
Встеляєш кулями дорогу не у Рай…
Як хочеш – бий. Та з місця я не зрушу…
Ти, може, серце закував у камінь?
Воно ж тоді не б’ється, не щемить…
Його ж тоді не сірпає від шрамів…
А в нас воно не скоро відболить…
Невже не боязно дивитись в очі Богу,
Як голову здіймаєш догори?
Чи кликати «чортів» на допомогу
Топтати прапор, поки люд горить…
Тобі не ковзко по сльозах ходити?
Не заважає, часом, щит в руках?
А взагалі, не тяжкувато жити,
Коли гнилий до мозку у кістках?
Чого мовчиш? Не маєш, що сказати?
Тоді стріляй, виконуй свій наказ!
Таких, як ти, самих треба стріляти…
Щоб не пускали в людство «метастаз»…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476724
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 02.02.2014
автор: na_TASHA