Тліють спогади днів сумних
В твоїй пам'яті невблаганній.
День сховатись іще не встиг,
Він для мене немов останній.
Правда коле, болить, пече
І мені відбирає мову.
Я покірно її прийму,
Собі тихо повторю знову.
Залишається йти вперед.
Крок, а далі - немає сили.
Довго ти рятувала мене,
А що треба - не погасила.
Правда б'ється в моє вікно,
Скла уламки метає в душу.
Їй, без страху, я все одно
Подивитись увічі мушу.
Я покірно її прийму,
Собі тихо повторю знову:
Ти забудеш моє ім'я,
Не згадаєш ні букви в ньому.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476668
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.02.2014
автор: igorivna