Я п'ю його як каву з молоком
Ковтаю з відчуттям бажання й спраги
Горня обнявши тепле під вікном
Допити до кінця не вистача відваги
Я захлинаюся, солодкі краплі по лицю течуть
Потоками, ровом, зволожуючи губи
Секунди дві і вони перетнуть
Межу обличчя, не видавши моєї згуби
Я п'ю його так жадібно, нестримно
Смакую кожну частку і граминку
Тягнусь до дна з всіх сил невтримно
Ще мить, і досягну нарешті ту начинку
Ту найсолодшу, найсмачнішу
Де цукор розчиняється, мов не було
Солену ніби, але найгіркішу
М'яку, сріблясту, мов розбите шкло
Я все ковтаю,п'ю, ковтаю
Не в силах випити до дна
Хоча й втомилась, відчуваю
Як в грудях полум'ям тече гаряча рідина
-"Стій, зупинись, не можна більше пити
Його, мов воду, чисте джерело
Ти зрозумій, не треба це любити
Це кава, а не він, що було, те пройшло!"
Почула голос раптом цей,
завмерла на хвилину
"але ж одною з безлічі найкращих панацей
Була оця людина...."
Що ж, помилялась, марила, можливо
Не повернусь ніколи, ні, не буду
Самотню кави на землі краплину
Розтерла і сказала "я забуду ".
Минають дні. Коло вікна з горнятком і теплом
Потроху до нових днів я звикаю
Знов п'ю його як каву з молоком
Але смаку того я вже не відчуваю...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=476647
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.02.2014
автор: Tina Volnikova