Не сталося нічого.Світ стояв.
Не впала навіть зіронька одненька.
Він просто...Так...Навмисно обійняв
Сусідку вчора.Мамочко рідненька...
Хіба не клявся в вірності мені?
Не сталося нічого...Світ на місці...
Але чому так тяжко на душі,
І не розрадять навіть його вірші.
Не сталося нічого.І ніхто
Не бив тарілки,не кричав у тишу.
Вона тихенько витерла чоло.
Він засміявся:
-Через це залишиш?
У тебе ні копійки?Де підеш?..
Вона дивилась.Біль паде сльозою
І чаша переповнилась без меж.
Одненька крапля вилилась рікою.
Не сталося нічого.Ось обід,
Приготувала,тихо стіл накрила.
Попід вікном ходив тихо сусід,
І десь в селі чужа собака вила.
Не сталося нічого.Скоро ніч.
А вона ходить десь.Ось він їй скаже!
У чому річ,скажи,у чому річ?
Вже друга ночі.Він саменький ляже.
І тут побачив аркуш на столі:
-Цілую.Не шукай.Не повернуся.
Я залишаю всі свої вірші.
За тебе все життя я промолюся.
Не сталося нічого.Обійняв,
Поцілував одненький раз сусідку.
Хіба для неї мало заробляв?!
Вийшов надвір,ногою пхнув у хвіртку.
Нічого...Тільки світ спустів умить.
Він голову підняв і зірку бачить,
Що наче на човні униз летить.
-Нехай мене коханая пробачить...
Не сталося нічого...Дні ідуть.
В кімнаті тиша...Як зиму чекала!
Які сніги на вулиці метуть!..
Тільки вона самесенька гуляла...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475931
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.01.2014
автор: Відочка Вансель