Ми – українці, що іще сказать?
Ми діти всі єдиного народу
Їмо ми хліб, бо вмієм жито жать.
П’ємо звичайну із криниці воду.
Ми – українці. Працьовиті ми.
Ми працювали і на пана, й на родину.
Не тільки ми, а й наші діточки.
Тепер ми хочем працювать на батьківщину!
Ми – українці. Живучі та веселі.
Нас знищити хотіли вже давно.
Нас убивали, щоб селить в наші оселі,*
А ми живем й жартуєм все одно.
Ми – українці. Кажуть, нас немає.
І що історія це наш фальсифікат.
Нас це обурює та наші серця крає
Та ми всі знаєм, що все це не так
Ми – українці! Поважай нас, чуєш?!
Ми той народ що б’ється за свободу!
Нам не потрібні ланцюги, що пропонуєш!
Ми – не раби!Козацького ми роду!
* голод 33го року.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475549
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.01.2014
автор: Надія Маньковська