Спочиває вечір в сніговій колисці.
Мерехтливі зорі сяють де-не-де.
Знов опівночі у вікна подивився
той грайливий місяць в ніжнім деграде.
Так самотньо в цій красі і так щемливо!
Двадцять п`ятий вечір тугою затих.
Я одна тепер, і все ж - це справедливо.
Не навчилася кохати і ти зник...
Скільки люду на землі?! Німі-німими!
Геть однакові - хоч радість чи біда.
Ну і ми собі такі глухі-глухими
не почулися, що вже давно зима...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=475184
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.01.2014
автор: Ліна Біла