ПолинОм знову пахне поле,
І дорога, що вкрай села,
Так людське пахло часом горе,
Коли тут відбувалась війна.
Коли мати ховаючи сина,
Серце своє ховала із ним,
Коли ворог впивався у тіло
Молодих українських синів.
Та відтоді минули вже роки,
Маки вкрили цвітучі поля,
І на цій безіменній дорозі
Молоде править нині життя.
І кипить в ньому кров молодецька,
Що йому ті слова про війну,
Він не знає жалю й того горя,
Що в країну несе він свою.
Полином знову пахне поле,
І дорога, що вкрай села,
Так людське пахло часом горе,
Коли тут відбувалась війна.
Чом земля ти моя українська
Так п‘янієш від крові синів,
Чом бажаєш ти знову і знову
Напиватись слізьми матерів?
Чи не ти народила тих трутнів,
Що за владу ведуть боротьбу,
Не твої чи сини, як паскуди,
Катування вчиняють й ганьбу?
Що ж ти мати, моя Україна,
Не навчила дітей шанувать,
Свою рідну домівку, вітчизну,
Й Бога в серці довіку тримать.
Полином знову пахне поле,
І дорога, що вкрай села,
Так людське пахло часом горе,
Коли тут відбувалась війна.
Коли мати ховаючи сина,
Серце своє ховала із ним,
Коли ворог впивався у тіло
Молодих українських синів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474999
Рубрика: Авторська пісня
дата надходження 26.01.2014
автор: Сергій Ранковий