Душа розривається вітром…
Так, куль за життя забагато!
Вона озорялася Світлом,
Якого зовуть діти Татом!
Убити її неможливо,
Та в вічності де вона буде?
Чи плакати стане тужливо?
Господь за життя не осуде?
Душа розривається вітром…
Так, мабуть, вона у пустелі!
Горіти приходиться, тліти?
Я знаю, там дні невеселі!
Чи вийде вона переможцем
З імли, де блукає вдовою?
Чи хоче зустрітися з Сонцем,
Щоб Божою зватись дочкою?
Не знаюсь з цією душею,
Та стану за неї молитись,
Щоб потім, в розлуці з землею,
Могла вона з Господом злитись!
25.01.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474990
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.01.2014
автор: Людмила Дзвонок