Моя свідомість просить пощади,
На тлі твоїх нових узурпувань.
Ми йдемо. Хто ми? З чого почати?
Напевно, із містких починань.
Накинь мені на очі завіси,
Напни на свої груди щити,
І хто, між нами, справжня Людина?
У цій благословенній пітьмі?
Ніхто. Й не ти, в міцних обладунках.
Ніхто. Й не я, з завісом сліпим...
Ми для життя як два подарунки,
І все ж для нього, рани живі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474881
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.01.2014
автор: Христина Спринь