Ну все! Догрався, розбив, докохався.
Віддам своє серце завтра в ремонт.
Сварив Купідона, а він лиш сміявся,
Сказав, що личить мені цей фасон.
Розлючений досі, сумую відверто,
Стираю всю пам'ять минулих думок.
І сльози знов лиють вчорашні дві жертви,
Стає повноводнішим жалю струмок.
Ці рани не гояться щирими втіхами,
І радості мало в нових почуттях.
У серці все рветься і важко так дихати,
А осінь із холодом втілює страх.
Сховаюсь від диких всіх поглядів,
Тепер я нічий і навіть не ваш.
Я навіть не я, а тінь ваших спогадів,
Старий і потертий забутий вінтаж.
Безсоння лікується ковдрою чорною,
А біль всю лікую я стержнем пера.
Кохання лікується думкою гордою.
Мені лікуватись прийшла вже пора!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474854
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.01.2014
автор: іВан Мандибура