Нахилилася додолу червона калина.
Біля хати,коло тину плач навкруги лине.
Не для того бідна мати сина породила , щоб його на рідних землях власна влада вбила.
Син хотів щоб стара мати вже не бідувала.
Кожен день до сходу сонця копійки не рахувавала.
Кровопивці над народом не розкошували.
Люди жили і країну мирно будували.
Незалежність ніби була та її немає.
Кров тече її сліди сніг не покриває.
А прокляті далі в\\\'ються , б\\\'ють і не жаліють.
Нащо,жінко,їх родила як жити не вміють.
Краще б їх і ще дітьми в землю закопали,
Хай би всі вони прокляті щастя не мали.
Боже милий, що за край де своїх вбивають.
Де одні крадуть,що можуть ,інші умирають.
Катували нас чужинці та свої не кращі.
Там вони всі гнилі, душі пропащі.
Гнеться гроно до землі,квіти на могилі.
Не всміхнуться уста,сірі очі милі.
І країна не заплаче , у крові потоне.
Гне додолу сніг лапатий червоні грона.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474573
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.01.2014
автор: Олена Гаврик