Болить душа, а серце ниє
Й гарячі сльози обливають
Його, хоча й самі прекрасно знають
Сльози гарячі – та не гріють.
Думка вірна моя кружляє
То тут, то там, то в пустоті
І серце плаче, тонучи в забутті
А я – я в сльозах вічності зникаю.
Мене життя кинуло в пустелі
І затопило часу відлунням
Я на вогонь долі тихенько дуну
Тримаючись думки однієї:
Я хочу любов серця твого
Спіймати міцно і навік
Відкинувши у часі лік
А в серці тривогу.
Я перед прекрасним стану прямо
І усміхнусь перед тобою
Немов забувшись простою грою
Намалюю складною в душі орнамент.
Розмішаю кров з любов'ю
Й яскраво червоний колір запалає
Такий помисел вічність відслоняє
Але вона прикинеться німою…
Я скрикну – але так й не зрозумію
Чи це був мій голос – чи просто, барви
Може це і не буде марно
Й розкрити себе світу я не вспію…
Бо немає в нього розуміння
Мого таланту, моєї краси
Затінку для пекучості душі
І принципу палючого уміння.
Та все ж колись я для польоту
Польоту свого крила відкрию
Я усміхнуся іронією твоєю
Й покажу сенс своєї роботи.
Пірну у глибину незаплямованих рук
І сам промінням сонячного сяйва
Роздивлюся за тим що бачив й що не знаю
Біль радості і радість вічних мук.
Я сховаю примірник свого часу
Розгорнутий вічністю і смаком
Я розкрию сторінку зі знаком
Знаком, що вміщає ідеали наші…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474312
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2014
автор: John Rashe