(До 200-річчя з Дня Народження Тараса Григоровича Шевченка)
Душа поета не лише в словах
І не тільки в римуванні;
Душа поета в відчуттях,
У їх щирому зізнанні.
Не кожен зможе донести,
Від серця написати;
Не легко всім розповісти,
За що душа може палати.
Його яскравий силует
Нікому не дано забути…
Такий від Бога він поет,
Лиш до свободи що прикутий!
Тарас Шевченко – образ волі,
Того, хто завжди йде вперед.
І, в очі дивлячись він долі,
Свободи бачить там портрет.
Йому набридли всі знущання,
Ці славнозвісні злі кайдани!
Душі народу катування,
Що після них глибокі рани!
Брехня і підлість… і брехня,
Усе навколо вирувало.
І українець, як ягня,
Що в тому бруді застрягало.
«Не добито! Стрепенися!» -
Так писав заступник волі.
Правильно! Борися!
Важко, легко – вже не грає ролі!
Кожне слово штовхає уперед,
Кожне слово пробуджує свідомість.
Не треба для щастя ні купюр, ні монет,
Добра та свободи – натомість.
Він пише про українськую долю -
Відданий темі лише одній:
Як би здолати тую неволю?
Як би згасити знущань буревій?
Він щиро хоче розказати,
Він палко хоче донести,
Щоб не кидали свою мати,
В чужу країну ідучи!
«Собака десь помандрувала,
І в хаті вибито вікно».
Він хоче щоб сьогодні знали –
Не зраджуй ріднеє гніздо!
Свободу ти шукай в собі,
В своєму серці та у діях.
Не здаючися, ти іди!
Не залишай усе лиш в мріях…
«Любітеся, брати мої,
Україну любіте
І за неї, безталанну,
Господа моліте».
Саме так буває віддають
Серця свої поети,
Саме так вони живуть –
Перові силуети.
Мету одну лиш мають,
Із нею вони йдуть.
За неї в Бога прохають,
Її на папері кладуть.
Шевченків силует – свобода.
Її брак надмірно дошкуляв,
Майже кожен вірш – то для неї ода,
Кожним словом – до неї закликав!
«Смирітеся, молітесь Богу…» -
У віршах своїх писав.
«І згадуйте один другого»,
Як волі Господи не дав.
То й справді, головнеє, -
Щоб люди залишалися людьми.
Яке б і горе не було страшнеє,
Перш за все – під Богом ходиш ти!
Кобзар – книга досвіду в словах.
Там наука, писана роками,
Де Шевченко у думках,
Де діливсь він почуттями.
Так! Це не просто слова!
В них таїться все, що боліло.
До небес то сильна мольба
Про те, що бурлило, кипіло!
Сьогодні тебе розуміють…
Тоді ж було зовсім інакше:
З тебе сміються, ганьблять і радіють,
Що ти безсилий і павший.
А всередині біль, а всередині розпач;
Хочеш піднятися, встати,
А тобі по обличчю «Бач!
Хотів щось сказати?»
Тяжко жити спокійно,
Коли відбирають свободу,
Коли плачуть постійно,
Коли втрачають вроду.
І печаль бере, коли ти розумієш,
Що набридло всім уже боротись:
Ягня під вовком – що ж удієш,
Коли вже рад об пазурі колотись!
Як же так?
Невже буває?
Найзавзятіший «козак»
Вкраїну забуває?
«Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну…»
Правда! Правда!
Ось яка вона!
Сьогодні, а не завтра
Закінчиться війна!
Війна, що в серці українця…
Тепер хай він завжди
Як оту ока зіницю
Буде Україну берегти!
Нехай свобода буде не лише в словах,
А, як в Шевченкових писаннях:
У щирості, в любові, у ділах,
До брата й мами усміханнях!
«Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата, -
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє…
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!»
Живіте, радійте,
Свободи не втрачайте!
Любіте, мрійте,
Батьківщини не забувайте!
Слова Шевченка дорогі
Ми завжди пам’ятаєм
«Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!»
2013 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474194
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.01.2014
автор: Катя Черемнова