Я знов у твоєму дворі,
Знайомці старі – ліхтарі –
Затьмарюють місяць, моргають мені співчутливо.
Гадаю, ти також не спиш,
В холодному ліжку лежиш,
Шукаєш зірки на похмурому небі мрійливо.
Вмить небо пролилось дощем,
Змиваючи розпач і щем
З розбитого надвоє, згіркло-зболілого серця.
Здалося можливим, як сон,
Почути знайомий рінгтон,
Сказати: «Кохана! Давай все спочатку… Не сердься…»
Свинцеві краплини дощу
Б’ють боляче: «Ні! Не прощу!»
І хмариться небо, гуркочуть загрозливо грози.
Молюся: «Прости мені гріх!»
Якби розрівняти я міг
Ті дві борозни, що на личку залишили сльози…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474144
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.01.2014
автор: Маргарита Шеверногая (Каменева)