А серце кричало не треба,
А серце кричало постій!
А я ґвалтувала його без потреби,
Стираючи сльози з намучених вій…
Здіймаючи очі до неба,
Злітала у вирій загублених мрій,
Збирала там все що не треба,
А серце прохало постій!
Не треба! Не треба! Не треба!
Тривожить загублених мрій
Вони відлетіли до неба.
Та й серце сказало постій….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474121
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.01.2014
автор: Тетяна Власенко