Духовники вчать – після смерті
Душа втрапить в рай. А чи в ад.
І стверджують вміло і вперто,
Що зверху, де зірок парад,
Там – рай і божественне світло.
І лиш, де гниття, у землі –
Там страшно. Душа тоді стрімко
Загине в смердючій імлі.
А що таке зірки? Це – сонця, -
Небесну освітлюють твердь.
Та більшість – це радій і стронцій,
Загиблих світил давня смерть.
В Землі ж прахом зміниться бренне,
І буде початок з кінця.
Земля – наша вічная неня
Без святості сяйва вінця.
Навіщо ж до світла хотіти
Померлих мільйонів зірок?
Та ми ж – неслухнянії діти,
Погано що вчили урок.
І власними з брудом руками
У душах руйнуємо рай,
А в домі, збудованім нами,
Любов сплюндрували й мораль.
Вважаємо гідним доробком
Удавану святість без хиб.
А потім під пишним надгробком
Ховаємо власні гріхи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474024
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.01.2014
автор: Ліоліна