Я - сталактит у крейдяній печері,
Я над безоднею загрозливо звисаю.
Ти - сталагміт, який росте до стелі
Далеко від вогнів Бахчисараю.
І ми зростемось в надміцну колону,
Ми підпираємо склепіння неосяжне,
Застигши у статичності судоми
Камінних монолітних нагромаджень.
І ми назвемо себе ордером крейдяним -
Новаторство у формі і у змісті.
В печеру прилітають пелікани,
Тут оживе пернате їхнє місто!
Колона стане ідолом Мідгарду,
А крейдяна печера засіяє,
Уб'є "cogito, ergo sum" Декарта
Далеко від вогнів Бахчисараю.
21.12.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=474018
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.01.2014
автор: Софія Костицька