Самотність – вічна павутина,
Яка собою оповила світ.
Вона є там, де є людина,
Вона є там, де є наш рід.
Чомусь, так склалось історично,
В бою шукали правду ми.
Щоб істину пізнати вічну,
Зірвали грішний плід війни.
Самі ми винні, що нікому
довіритись уже немає,
Що друзів справжніх не буває,
Що зрада є твоя сестра.
Не завжди можуть зрозуміти
Твій біль і рідні люди теж.
Вони не схочуть пожаліти,
Бо й їхній жаль не має меж.
Наш світ жорстокий і кривавий,
Немає страху, сум’яття.
І лиш самотність має право
Дізнатись правду про життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473860
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.01.2014
автор: Софі Філос