Співає горизонту нескінченність гола,
Палітра тонів простору п'яніє,
П'янить і колива зірки віхола
І б'є сніжнолитавро буревієм.
П'яніє п'ятниця, неначебто п'яниця,
В піщаних бурях, снігових заметах,
Закінчились набої в кулеметах -
Та вітер утикає в небо спиці.
П'яніє п'ятниця, суботою хворіє,
Неділею лікується від сказу,
Звертає сніговим драконам шию,
Розплавлюючи іній дикобразів.
Над простором пустим шалені дзвони
Пісок стовпом у небо підіймають.
Я межи них, я стовп, мене не відшукають
Загони. Я пуста до скону.
12.09.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473110
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.01.2014
автор: Софія Костицька