Стою на роздоріжжі
На багаторівневому,
Читаю «П`ятикнижжя»,
Терзають тіло демони.
Навіщо маюсь світом,
Що лиш дезорієнтує,
Топчу вірші і квіти
І мимохіть, і всує.
Сам себе зрозуміти
Я не годен. То хто ж тоді?!
Засміяли б і діти
Насередині сповіді.
Нерозірваний світ мій—
Розривати нема чого,
Я мов неповнолітній
На поруках у мачухи.
Не дістатися цілі—
Не розставлені вектори,
Зблідли й змеркли од цвілі
Маяки і прожектори.
Завше манить дорога,
Ненавиджу роздоріжжя,
Прошу прощення в Бога
Грішніший, ніж інші грішні.
Я втікаю од світу,
Який і ловить не хотів,
Не передам привіту
І змиюсь під дзенькіт дощів.
Не попрошу рятунку,
Зникну цілком не зненацька,
Довго чекала трунку
Вдача холодна юнацька.
Світ не зазнає зміни,
Не зблякне і не змаліє,
Не скреснуть крига й стіни.
Амінь і меlancolie…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473034
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.01.2014
автор: Олівець