У моїй руці пальці невмілі ламають прості олівці
Осінь ворожить - кидає на вітер кленові листки
Я знайду лікарів,які вправлять мені мої пульси в віски
Зимою...
Я попрошу пробачення в кружок за те, що я все допиваю до дна
З тобою...
А зараз я знаю, що ти десь далеко одна
Я розмовляю до болю із мною придуманою,
В світлі тона розфарбованою
Стіною
А ти, як я зможу сьогодні заснути, я прошу - ти тільки приснись
Пожалій. Ще чуть-чуть і зима
І тоді лікарі у стерильних палатах мене реставрують із гною
І знову, і знову в нас буде потом і колись
Хтось дуже сміливий до мене твій ток приєднав.
До грані останього хрипу з гортані
Доводить ця дивна покручена гра
Простий олівець не відтворить графітом аспекти добра
І я розумію, що в цьому не винні ні ти, ні стіна
І в цьому напевне наш сенс, наша ціль і вина
Горіти до смерти у цім мижи мною й тобою
Двобою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=473011
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.01.2014
автор: Володя з Тополівки