Я не люблю, коли проходять мимо
Повз руки, що простягнуті в мольбі,
Коли як друга, начебто, стрічають,
А потім гидко руки миють у воді.
Я не люблю, коли плюють за спину,
Вже краще у обличчя, я стерплю,
І боячись ховаються за тином,
А звідти гавкають надуману брехню.
Я не люблю ні сили, ні насильства,
І не люблю насмішок і клейма,
Коли когось перемагає сильний,
Коли розбита в іншого брова.
Гидке для серця підлабузництво й блюзнірство,
Із клоунів лиш в цирку посміхаюсь я.
Я не люблю того, хто лізе в дишло,
І тих, хто у корита, як свиня.
Я не люблю, коли на інших нарікають,
Що серце їх наповнила журба.
Я не люблю байдужість і презирство,
Але і жалість, як на мене, все ж пуста.
Я не люблю, коли гріхи на показ,
І тих, хто хвалить за такі слова.
Я не люблю, коли шукають смерті,
І інших підбивають до гріха.
І у життя чуже ніколи я не лізу,
І не шукаю там приховані гріхи,
Та якщо хтось відкриє свою душу,
То я заходжу, щоб допомогти...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472934
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.01.2014
автор: Сергій Ранковий