Зиму пробачимо, бо жінка,
Що має здатність запізнитись.
Хоча холодна, як крижинка,
В обіймах, може, опинитись.
Кохання зілля напилася...
(Хіба для жінки оце гріх?)
Дощем весняним пролилася.
Мабуть, розплата від утіх.
Весна спросоння подивилась.
Невже продовження це сну?
Хазяйнувати заходилась:
Красу розлила запашну...
Та раптом крига вкрила річку.
Квітки пов"яли, бо не час.
Ось так скінчилася та стрічка,
Що відчували ми не раз.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472714
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.01.2014
автор: Н-А-Д-І-Я