Я тільки нещодавно зрозуміла,
Наскільки помилялася в речах.
І як поводила себе невміло.
Якою я була в твоїх очах.
Не вірила усім твоїм словам,
Хоч може вони й правдою були.
Не довіряла я твоїм рукам,
Немов вони чуже життя взяли.
І ні на мить не припускала того,
Що ти лише зі мною справжнім був.
А в серце, не пускав, більше нікого,
І в глибині душевній, не тонув.
Я впевнена була, що ти черствий,
Немов би серце, з каменю звели.
Але хіба, насправді ти такий?
І з чого взятись ці думки могли?
Я ще не можу, впевнено сказати,
Що ти не той яким мені здаєшся.
Хотіла б з тебе маску я зірвати,
Але у цьому ти не піддаєшся.
Проте, тепер, я покладусь на тебе,
І спробую повірити словам.
Бо інколи не видно в зорях неба,
Але ж воно належить тим зіркам.
І той хто вік мовчав, ще не німий.
А обіймають не завжди коханих.
Якщо з тобою,- ще не значить "твій".
І серед всіх гостей, так мало званих.
А значить, хто любов не проявляє,
Ще не завжди у серці є пустим.
Нам розум інколи не дозволяє,
Лише за серцем слідувати тим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472691
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.01.2014
автор: Favord