твоя шия — м`язиста тканина/
твої пальці — фаланговий кальцій/
твої рухи — навколо осі/
і на вигляд
тобі
років 20.
твої щоки — прудкі дирижаблі,
а верткий язик — гелікоптери/
твої губи — космічні кораблі,
всі летять
в бік своїх
інженерів.
твої маки в земельних полотнах,
крім нас двох, не помітні нікому.
я знаходжу у них виліковість
і наосліп
дорогу
додому.
твоє сонце в ранковім промінні
визирає і терпне, мов дотик;
викрадає назад сновидіння,
варить в кухні
бадьорий
наркотик.
апельсинів грузинських м`якуші
замету та й зоставлю у сінцях.
лаєш. й зламаним поглядом мушу
потурать
побутовим
дрібницям.
педантичні
твої дорікання.
унаочнюючи ці процесі,
захисні одягаєш екрани...
(от іще
один люблячий
щез. ) і
перекручуєш фрази зумисно.
вводиш в обіг дводенні ходжання.
сублімація надто корисна.
у словах
відчуваю
прощання.
до марнот приліпи радикальне
односонцеве, любляче небо.
бо комусь ти всуціль актуальна,
а для когось
ти — ціла
потреба!
ніж заточиш об кремінний камінь
на конфорці потухнуть котлети,
стануть руки твої літачками/
стануть
ноги твої,
мов ракета...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472575
Рубрика:
дата надходження 14.01.2014
автор: Митрик Безкровний