Розгортається, вітру на втіху,
Ще непевний лелечущий ключ.
Під крилом вже туманиться стріха,
Найрідніший зникає обруч.
То те колесо – добра людина,
На батьківську поставила вись.
Щоб святилася птахом родина,
У серцях, щоб світанки знеслись.
Розлітатись !!!
Літаючим світом!
Пам'ятаючи обруча суть.
Бо від того живемо ми вітром,
Що птахи його крилами мнуть!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472572
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.01.2014
автор: Андрій Ключ