Вона завжди сидить сама, опустивши голову. Маленька, худенька, із загадковими та дивними клунками збоку.
Хтось кричить: "ДАЙТЕ" та "ПОМОЖІТЬ".
Хтось передає перехожим частинку себе із мелодією.
Хтось продає квіти.
А вона ... Вона одна єдина нічого не просить, перебуваючи у своєму іншому світі.
Цей сум, що навколо неї пробирає до глибини душі.
І ця незрячість зрячих людей...
Боязнь та сором'язливість...
Як ще багато ми не помічаємо навколо себе!
Побудували свою хату скраю і турбуємося, щоб там вогнище горіло і було тепло. А якщо хтось мерзне, то не наше і то не наші проблеми!
Як жаль...
Хочу зрозуміти іншу, однак так страшно зашкодити їй своєю цікавістю.
А до розуміння потрібно зробити один крок, всього лише один!
.....................................................................................................
Світлофор горить червоним світлом. Це мить, коли варто обдумати ще раз. Є вчинки, яких ми не можемо пробачити навіть самим собі, тому краще їх не робити. Вони засмічують душу і відбирають дорогоцінний час.
Вона таки не підвела голови.
- Дякую!
Від цього "дякую" стало ще холодніше.
...................................................................................................
* Не можна відкупитися від болю чи продати відчай! Не можна допомогти усім, однак, якщо кожен поділиться крихтинкою свого щастя, можливо, у світі стане трошки тепліше!?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472545
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.01.2014
автор: Lili