Люди рухаються хвилями
вимірюючи відстані милями
просуваючися лише на метри
відступаючи незмінно назад
ударяючись об скелі свого страху
стереотипів
упередженості
консерватизму
приземленості.
А у грудях все одно тріпочуть метелики
Б’ються крилами
останніми силами
Об стінки судин
чий серпантин
Несе лімфо-
тромбо-
й еритроцити.
Не спиняється бити
невидимий гонг.
Книги наче метелики
з обпаленими крильцями
Слова наче кролики
чорні сонні кролики
які множаться
множаться з геометричною прогресією
Остання віхола наче конвульсії
конвульсії зими.
6.05.2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472369
Рубрика: Верлібр
дата надходження 14.01.2014
автор: Софія Костицька