Коли поср́іблить сивина твої вже скроні,
Далекі спогади у зморшках оживуть,
Я міцно-міцно ст́исну у долонях
Ті руки, що лише тепло несуть.
Їх поцілую - й очі засіяють,
Тихенько спуститься усм́ішка на уста...
У цілім світі кращого немає,
Ніж материнська заповідна доброта.
Із першим подихом народжується в серці,
У кожнім погляді усе життя вона,
Наповнює до дна в душі озерце,
І незмір́енна в неї глибина.
Моя матусю, с́ерденька перлина,
Одна сльоза з очей твоїх - й життя віддам,
В хвилини щастя і в лиху годину
Твої обійми - то священний храм,
Твої слова - то мудрості склепіння,
Одна порада краща сотні книг,
Я Божого молю благословіння,
Аби вогонь в твоєму серці не затих,
Щодень з молитвою про тебе я лягаю,
Світанок будить думкою про те ж,
Для тебе виплачу всі сльози аж до краю,
Бо лиш твоя любов не звідала ще меж.
Я світ пройду, а ти лиш будь зі мною,
Печаль твої не змучить більш уста,
І старість хай обходить стороною,
Хіба ж то вік, коли нема ще й ста.
Молю, живи у кожному світанку,
За мною так ні в кого не болить,
Для нас з тобою не бува останку,
Нам поруч ще віками жить і жить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=472040
Рубрика: Присвячення
дата надходження 12.01.2014
автор: Юлія Кириленко