Легше прогнати ніч за вікном,
ніж твоє ім'я з думок моїх стирати,
ковтаю сльози разом із вином,
навчилася без тебе засинати.
Летить у мусор плюшевий ведмідь,
про тебе більше він не нагадає,
кричить оратор впавши мимохідь,
до неба своїм голосом злітає.
Іду на сповідь наче на тортури,
промову готувала "блудних душ",
терплю на совість кинуті мікстури,
розмову обірвала чорна туш.
Одна сльоза не принесла розради,
а серце не зігрілось в каятті,
до мами не горнулась для поради,
обманом засинала в забутті.
Легше втекти від нечесті й закону,
ніж від звучання твого голосу в собі,
не сила жити за людським каноном,
йому не маю місця у житті.
Віддалась на поталу твоїх рук,
ти розум мій щоденно убиваєш,
забралась на вершину, доста мук,
пройдуть роки і навіть не згадаєш.
Пусти мене, звільни від своїх пут,
мовчи, бо вже нема чого казати,
або люби, поки я тут, живу,
бо мертвих дуже боляче кохати.
Розірвані на клаптики слова,
безсилі руки ще тримають кІнці,
а злість із серця тихо вже сплива,
любов не продається за червінці.
Легше зірвати дерево з землі,
аніж життя, коли за руку тягнеш,
хотіла обірвати смутні дні,
все не збагну чого наспраді прагнеш.
Не бачу у фіалках красоти,
не чую ароматний запах цвіту,
не вибратись нам разом з темноти,
цього жорстоко-обезволеного віку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471931
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.01.2014
автор: Чуточка Божевілля