Боляче ламати клітку,
До якої ти так звик,
Боляче, сутужно, гірко,
Розривать старі замки.
Дуже тяжко битись в грати
З своїх страхів і чужих,
Але треба вириватись,
Щоб у клітці ти не зник.
Щоби ти там не лишився
І за ґратами не вмер,
Треба вирватись,
Щоб бився
В серці вогник тут й тепер.
Дякую :-)
Всі ми в тій чи іншій мірі знаходимось в клітці своїх страхів, комплексів і суджень про світ і самого себе. Ми раби того світогляду, який самі ж і створили. Та саме страшне тут не те, що у всіх є свої комлекси і табу, саме страшне, те що людям подобається так жити, їм подобається страждати і бути водночас і катом, і полоненим своїх думок. А коли ти починаєш спостерігати за собою і бачити, що дуже боляче вириватись з "клітки" старого світогляду, бо цей світогляд став твоєю звичкою, або ще гірше частиною тебе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471829
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.01.2014
автор: Santos