ЗИМОВА ЕЛЕГІЯ

Зима  заощаджує  чари.
Дарує  дощі  затяжні.
І  рідко  кочуючі  хмари
минають  вечірні  Стожари,
розтанувши  у  далині.

А  ранками  далі  і  далі
пливуть  животами  униз,
і  вижаті  за́  ніч  печалі
міняють  на  світлі  коралі,
умиті  туманами  риз.

А  вигляне  сонця  люстерце,
потішить  усіх  залюбки:
то  кине  промінчик  у  серце,
то  зайчиком  плюхне  в  озерце
за  вигином  плеса  ріки.

І  повінню  вирине  свято,
і  кине  весна  якорі,
і  вечір  поверне  крилато,
і  зійде  минуле  кирпате,
і  буде  жура  до  зорі.

І  сторож  нічний  усміхнеться
на  небі  веселим  серпом,
і  вигнеться  лінія  серця,
що  раптом  неждано  заб’ється,
не  приспане  зоряним  сном.

І  десь  за  лунким  видноколом
покличе  досвітня  луна...
І  –  тихо...
                     [i]  –  Вона?
                                                 –  Не  вона?[/i]
І  знову  замкнулося  коло,
куди  не  поверне  ніколи
ця  рання  зимова  весна.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471796
Рубрика: Поетичний, природний нарис
дата надходження 11.01.2014
автор: I.Teрен