І вперше, ранок був йому невтішним...
Він думав все вночі перемінилось,
А правда в тім, що став цей хлопець грішним,
А грікота - що серце зупинилось.
Життя, ніби, звелося до простого,
Якщо когось він захотів - то брав.
І хлопець не помітив, що нікого,
Потрібного, насправді ще не мав.
Здавалось, він помер - та все ще жив,
Втішаючи усі свої бажання.
Прекрасний зовні - він у серці гнив,
Грішив, щоб вдовільнитись. Без кохання.
І з часом він зумів переконатись,
Що це для нього правильне життя -
Коли з чужими душами міг гратись,
А потім викидати, як сміття.
Тож, мав усіх - але не мав нікого,
І це насправді все обманом є.
Бо вірити у це, просто убого,
Не знаючи із всього, що ж твоє.
Закритись від усіх-не сила волі,
Це страх, що твоє серце розіб'ють.
А так,простіше скритися від болі.
І думати, що більш тебе не вб'ть.
Але ми всі від цього помираєм,
І справжня сила, в тім, щоб це прийняти,
І мужність в тому, коли ми вже знаєм,
Як боляче насправді покохати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471728
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.01.2014
автор: Favord