Я заховалась у кутку, мов павучок у свою сітку.
Уже не схлипую, мовчу. Не розірвати тіло-клітку.
Немає більше сліз і слів. Я все не так зробила, мабуть.
Якби хто знав, як Бог хотів. І мрії, чим натомість стануть.
Нехай усі тепер клянуть, нехай ненавидять, не хочуть.
В мені ще стільки мрій живе. І ще блищать коханням очі.
Як легко всім судити нас. Як гірко, болісно, нестерпно,
Коли летить безжально час. А з ним вогні навколо меркнуть.
Наперекір усім – ЛЮБЛЮ! Наперекір всьому – ЗДОЛАЮ!
Я, наче каторжна – ТЕРПЛЮ! Хоч як, уже й сама не знаю...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=471157
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.01.2014
автор: Інга Хухра