Чому людина так часто приймає не ті рішення, кохає не тих людей, пускає у серце не тих, хто дійсно повинен там бути?... Ми дуже часто робимо помилки, не усвідомлюючи цього... Часто проганяємо від себе людей, які хочуть і можуть стрімким потоком влитися в наше життя і повернути все найкраще...
Але, після стількох помилок та опіків, ми як на автоматі відштовхуємо таких необхідних людей...
Зустрічаєш хлопця, який починає подобатися тобі з першого погляду, але... Завжди існує це прокляте але... Ти боїшся знову відчути біль... Ти починаєш "падати на мороз" і припиняти спілкування, а перед сном думати про нього - його очі, глибші за найглибшу впадину, його погляд, в якому ти тонула, його посмішку, яка як вірус змушувала сміятися і тебе, його голос, що ніжно вимовляв твоє ім'я... Однієї його присутності було лише достатньо...
Або, ще краще, тобі просто починає подобатись дуже близька людина, яка тебе дійсно любить, але не так, як ти цього хочеш... А ти довго й нудно мучиш себе "аби", "а може"...
Ми якесь дивне покоління, яке може запросто в мережі говорити про що завгодно з незнайомими нам людьми, а два-три слова дорогій людині сказати не можемо... Знову це кляте "але"...
Схаменись, напиши в контакті або смс, зателефонуй, нехай краще він тебе продинамить, але ти точно знатимеш, що це кінець і не убиватимеш себе словом "якби", а зможеш йти далі... Справді зможеш... Я, принаймні, змогла...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470968
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.01.2014
автор: Perfectly_Parallel