Вміла слухати. А поряд мовчки йшли,
закидаючи за спину мокрі руки,
ті, хто влилися на дно буденних сцен
мого висохлого русла. Ті, хто звуки
покидали в себе, як сліпі, в мішень,
і як риби починали говорити...
До мільярдної секунди мовчазни
вони йшли і розходилися містами,
вивільняючи зап'ястя від води,
мов ув'язнені від грат і самоти -
відчайдухи без обмеженості днями
і зворотніми без адресу листами
говорили все, що чули між людьми.
Як вони?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470765
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.01.2014
автор: Іванна Шкромида