[color="#140a00"]Кожна людина у своєму житті
повинна зробити три речі:
посадити дерево, збудувати дім і народити сина.
(Давня мудрість)
Я часто думаю, що по собі залИшу,
Коли зімкну і очі, і вуста,
Крім тих, моїх, налитих кров’ю віршів,
Які творила все своє життя.
І що про мене скажуть добрі люди:
Осудять, що скарбів не нажила?
Ані дерев, синів або споруди…
Час витрачала на пусті діла…
Хай вибачать, якщо розчарувала,
Мого життя сумні учителі:
Не так жила, не ті думки я мала,
Літала, не торкаючись землі.
Пробач земля за недостатню шану,
Що озиралась рідко навкруги,
Любила море , хвилі і оману,
І неба неосяжні береги.
І ти, мій кіт, не муркочи сердито:
Бувало, забувала їжу дать,
Бо я ловила у обійми вітер
Примушувала рідних сумувать.
Коли піду туди, за обрій сонця,
Не треба сліз, докорів і образ…
Бо ще не раз промінчиком в віконце
Я завітаю радісно до вас.
І сни згорну у сонячні долоні
Розвію вітром смуток крижаний,
Там , у Космічній зоряній безодні,
Я згадуватиму мій шлях земний.
І чи мені то буде так важливо,
Що за душею – жодного майна:
Лиш кілька фото , де була щаслива,
І купа віршів, де була сумна…[/color]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470427
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.01.2014
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)