Сталактити звисають з орбіти.
Й в пустелі снігу не видно стелі.
Тремтіти змушують сталагміти,
Пастелі піщані й дюн постелі...
В сіру картину додам ефіру,
Їдкого, немов зілля рідкого,
Й зефіру на вершину Паміру.
В якого подих, як запах смогу.
Шорох думок запалює порох,
Вогневі лапи - вибух у гневі.
Сполох нейронів - скажений ворог,
Як леви, гострить кігті сталеві.
Королева Зима вб`є дерева
Холодом морозу, сну солодом.
Лютнева ніч дресирує лева
Смородом кісток, плоті
голодом.
Ніч закінчиться - і тягар сну з пліч,
Сновидінь жахливих утече тінь.
Клич весняний чути - гомін всебіч,
Й біла тлінь зими мчить у далечінь.
03.01.2014
Х.Ч.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=470058
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.01.2014
автор: Микита Баян