Моє існування завірене паспортним штампом,
та все ж мене не існує.
Там вписано місце мого проживання,
але я не знаю дому.
І навіть ретельно підібране фото –
це спогад чужої людини.
І навіть у власному теплому тілі
Я досі живу нелегалом.
Нікому не вдасться насправді себе (в)пізнати!
Які ж тут шершаві стіни!
Проходив повз тебе шість тисяч разів,
а ти посміхнулася вперше.
Та взявши тебе, в очах я побачив смуток
останньої грецької арфи,
струни якої непереможний варвар
переробив на тятиви.
Коли ти забудеш про сон і хорошу погоду,
заходь неодмінно в гості,
коли із грудей проростатимуть шрами,
(а це стається із кожним)
покинь цю вечірку, прикинувшись хворим,
дістань із кишені кості.
Жбурни їх на стіл, і, як випаде шістка,
згадай, ким є ти насправді.
P.S. моє життя - це невдала спроба виправдати написання віршів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=469262
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.12.2013
автор: Олександр Ткачинський