Завтра

Завтра
Остогидло  писати  що  було  вчора.  Писатиму  про  те,  що  буде  завтра.  
О  завтрашнє  велике  сонце,  ти  будеш  завтра,  навіть  якщо  за  хмарами,  навіть  якщо  я  тебе  уже  не  побачу.  Сьогодні  мені  вже  набридло,  а  завтра  не  набридає  ніколи.  Рецепт  хорошого  завтра  –  «воно  буде  всяким  тільки  не  таким  яким  ти  його  собі  задумав».  
   
Знаєш,  а  я  вірю  в  тебе  Завтра.  Навіть  стара  сторожниця  темних  ночей  не  змогла  тебе  упіймати.  Ех  Завтра!  Я  б  не  пішов  з  тобою  в  розвідку;  побачення  з  тобою  дуже  небезпечні.  Ніколи  не  знаєш,  що  від  тебе  чекати,  ти  дуже  не  надійний,  для  чого  мені  не  надійний  пацан.  Ти  подобаєшся  дітям,  тебе  шанують  варяти  і  забудьки  страхів.  З  тобою  неможна  домовитися  ти  не  береш  взяток,  а  найстрашніше  –  ти  нагло  приходиш,  навіть  коли  тебе  не  просять.  На  тебе  покликаються  мільйони,  о  «Завтра»  -  спасенне  слово  для  багатьох.  Чуєш  Завтра,  ти  насправді  хранитель  справ  що  люди  їх  робити  не  хочуть.  Це  тобою  найчастіше  клянуться.  Кажуть  що  ти  заборгував  самому  Богу,  ти  всім  роздав  кредит.  Хіба  так  гарно,  хіба  так  можна  тебе  ж  ще  немає,  а  всі  про  тебе  тільки  і  говорять.  Ти  аферист,  тебе  б  давно  за  грати,  але  кажуть  що  в  тебе  є  великі  зв’язки,  кажуть  що  ти  близький  родич  самої  ВІРИ.    


Мій  коханий  телевізор  
Мій  бідний  телевізор.  Я  їду  в  гори.  Пробач,  я  знаю,  ти  підготував  для  мене  багато  передач,  хочеш  почастувати  мене  свіженькими  фільмами.  Я  знаю,  що  є  програма  дискавері  і  мені  необов’язково  кудись  їхати.  Мені  трішки  незручно  перед  тобою,  але  все  ж  це  моє  рішення.  Ну  не  говори  так.  Не  сип  мені  сіль  на  рану,  не  ображайся.  Це  моє  рішення  –  я  їду  в  Карпати.  Розумієш,  мені  потрібно  своє  дискавері,  хоч  воно  можливо  буде  не  таке  яскраве  як  твоє,  але  то  буде  моє  дискавері.  Мені  подобається  засинати  під  твій  ніжний  голос,  але  я  хочу  чогось  більшого.  Ну,  не  треба  так  побиватися,  нічого  не  станеться  якщо  я  пропущу  три  серії  обручки.  Скажи  чесно,  ти  боїшся  що  я  більше  не  проводитиму  багато  часу  на  одинці  з  тобою.  Не  перебільшуй,  я  і  так  не  раз  віддавав  перевагу  нічного  рандеву  тобі.  Дурненький,  ти  думаєш,  що  я  так  покохаю  гори,  що  дібровні  ліси  заберуть  мою  душу  назавжди.  Ти  ж  знаєш,  що  я  кохаю  тільки  тебе!  Все,  замовкни,  я  їду  в  гори,  це  моє  рішення,  воно  було  не  легким,  ти  повинен  поважати  моє  рішення,  мій  коханий  телевізор.              


Ванільне  небо  
Цю  стіну  я  вже  десь  бачив.  Ніколи  тут  не  був,  але  мав  сюди  прийти.  Нічні  приліталі  думки  сповістили,  що  це  задум  архаїнчіший  аніж  поява  мене  на  білому  світі.  
В  театр  «Ванільне  небо»  я  потрапив  разом  із  пізньою  весною  в  кінці  березня  2011-го.  Туди  мене  за  руку  привела  наче  рідна  бабуся,  добра  старенька  мрія.  Але  і  не  тільки,  в  театр  як  правило  приводить  молодеча  дурість,  гормони,  любов  до  себе,  друзі  однодумці  і  гормони.  
Я  прийшов  із  кока-колою  ванільного  смаку  і  навіть  не  здогадувався  що  згодом  скуштую  трохи  іншого,  кращого  ванілу.  Зі  школи  я  добре  пам’ятав  що  vanilla  coca-cola  здатна  викликати  відчуття  радості,  навіть  ейфорії.  
Кастинг  за  кастингом,  день  за  днем  театрального  життя,  ми  поверталися  в  дитинство,  а  потім  трохи  дальше.  Ключове  тут  креативність,  імпровізація,  уява,  експресія,  щирість,  легкість,  можливість.      



Мені  так  шкода,
Мені  так  шкода,  ти  не  зустрів  її.  Вона  померла  маленькою.  Її  збила  машина  коли  їй  було  4  рочки.  Це  буває  дуже  рідко,  вона  любила  бавитися  м’ячем,  він  вискочив  на  дорогу.  Ти  тоді  був  в  першому  класі.  Пам’ятаєш  той  сірий  дощовий  вересневий  день.  Ти  вже  не  пам’ятаєш,  але  тобі  в  той  момент  щось  зойкнуло  в  середині.  
Мені  так  шкода,  ти  все  життя  відчуваєш  недостачу.  Тобі  до  кінця  твоїх  днів  щось  не  вистарчатиме.  Вона  мала  бути  дуже  веселою,  така  як  ти,  навіть  веселіша.  Добра,  чуйна,  вона  була  призначена  лише  для  тебе.  Для  кожної  людини  призначена  одна  його  друга  половинка.  Чиясь  десь  ходить  по  незнаних  дорогах,  а  когось  уже  не  ходить.  В  тебе  так.  Ти  ніколи  не  одружишся.  Тобі  досталася  незрима  туга  за  досконалістю.  Нехай  ця  туга  стане  невтамованою    тугою  за  Богом.  Ти  підеш  в  монастир  і  будеш  шукати  цілісності  там.  Все  що  залишиться  це  надія,  а  сльози  стануть  твоєю  найсолодшою  втіхою.        
Ви  мали  втратити  розум  один  від  одного.  Тепер  ти  ще  більше  сумуєш  за  нею  як  пустиня  сумує  за  дощем.  Вдивляєшся  в  різні  очі  і  не  бачиш  нічого  подібного.  Ти  просто  обсміюєш  повчальні  слова  священиків.  Ви  мали  бути  безмежно  щасливими.  Ти  в  дев’ятнадцять  мав  зійти  з  розуму  від  її  перебування.  Ви  б  зустрілися  в  парку  на  атракціонах.  Її  очі  вивели  б  тебе  у  безмежний  космос  надії.  Всі  б  мали  казати  відкрий  очі,  а  ти  мав  би  бути  засліплений  її  красою.  Ваша  зустріч  немала  б  нічого  спільного  із  реальністю.  Але  її  немає,  де  б  ти  не  шукав.  І  тобі  б  не  було  так  печально,  якби  ти  не  бачив  її  у  минулому  житті.  Тепер  ти  шкодуєш  що  познайомився  з  нею  на  небесах.  Тепер  тебе  поїдає  туга.  І  нічого  не  залишається  як  натягнути  американську  посмішку  і  корчити  із  себе  щасливого.            


Той  що  не  хоче  плазувати
Село  наскільки  високо  від  цивілізації,  що  його  дідо  часто  переживав,  як  його  старого  впередногами  знесуть  у  дощову  погоду.  
Ціле  дитинство  парубок  просидів  на  дереві,  наче  приречена,  але  мудра  змія.  Згодом  парубка  забрали  у  місто  швидких  машин.  Там  одразу  помітили  його  уміння  дивитися  на  речі  з  висоти.  Професори  не  знали  теї  зміїної  мови  щоб  похвалити  його.  Хлопці  з  високих  гір  не  люблять  ловити  рибу,  після  п’ятого  курсу  запутався  у  сітях  документів  і  так  і  не  виїхав  у  Японію.  Повернувся  досліджувати  квіти  у  своєму  квітнику.  Все  перейшло,  все  промайнуло.  Село  красиве  старістю,  а  в  горах  туманить  мудрістю.  Кажуть,  тепер  якийсь  місцевий  сивий  чоловік,  як  вип’є  горілки  і  лізе  на  дерево.    

Стратегія  Великої  гри
Починається  велика  гра.  Турнірна  сітка  заставляє  заплющити  очі,  графік  щільний,  група  випала  не  з  легких.  Своїх  майже  не  залишилося,  а  стерв’ятники  не  проти  заклювати  мене  до  смерти.    
Сезон  відкрито.  Вся  надія  на  своїх  флангових  хавбеків.  Треба  максимально  використати  своїх  швидкісних  форвардів.  Готую  і  сюрпризи.  Зрештою  маю  в  арсеналі  таке  чим  можу  похвалитися  тільки  я.  
             Мене  давно  списали  з  рахунків,  але  десь  після  третього  кола  я  піду  у  відрив.  Буду  бити  сильно  і  безпощадно  як  у  славні  2008мі-2009ті.  Світ  швидко  розвивається,  той  хто  ще  вчора  був  аутсайдером,  сьогодні  уже  випереджає.  Але  я  вже  вигравав  ті  змагання.  Тих  що  я  колись  розбивав  у  винне  яблуко  сьогодні  спочивають  на  лаврах  вищих  ліг.  Чому  б  мені  знову  не  порвати  вас  як  мавпа  газету.  Мій  досвід  із  хитрістю  то  є  убивче  поєднання.  В  94-му,  на  дитячому  чемпіонаті  під  боковою,  я  бив  м’ячем  в  голову,  щоб  зберегти  м’яч  і  викидати  аут.    
               Минулого  року  разом  з  Онопрієнком  Ілльою  закінчив  суддівські  футбольні  курси,  там  ми  навчилися  багато  фішок  і  футбольних  секретів.  Я  відомщу  за  Іллю,  вчиню  ґвалт,  зірву  феєрверк  голів,  як  грибів  після  дощу  у  моїй  команді  з’являться  молоді  таланти.        
               Будемо  грати  не  так  як  завжди.  Шульгу  на  правий  фланг,  правшу  на  лівий,  хай  б’ють  з  під  упорної,  введу  в  запаморочення  їхніх  захисників.  Побільше  ударів  з  під  ноги.  Запускатиму  вперед  своїх  форвардів,  хай  спробують  їх  догнати.                  
Ми  будемо  задихатися,  не  вистарчатиме  повітря,  але  як  завжди  надихне  краса  ворожої  крови.  Буде  цікаво.  


Кришталева  ніч
Три  роки  з  розумними  людьми.  Нічого  так  і  не  зробив,  я  в  них  не  вчився,  бо  вважав  себе  розумнішим.  Вирішив  що  занадто  інтелігентний  щоб  водитися  з  пацанами  в  дворіку  –  втратив  і  радість  і  себе.  Ізолювався.  Хотів  стати  мудрішим  за  інших,  а  тепер  не  маю  з  ким  цією  мудрістю  поділитися.  Вважав  свого  вчителя  старомодним,  а  він  просто  робив  свою  улюблену  справу.  В  гонитві  за  славою  завжди  робиш  те  чого  не  хочеш.  
Застряг  на  своїй  старій  роботі,  подумав  що  я  таких  хороший  і  без  мене  не  обійдуться.  Регресую.  Працюю  на  тій  тухлій  роботі,  бо  там  нічого  не  треба  робити.  Зона  комфорту  стала  моєю  метою.  Моєю  метою  є  територія  позбавлена  життя.  
Я  відсторонився,  тому  нічого  не  досягнув.  Спілкування  з  людиною  не  було  моєю  метою.  
Щоб  то  зробити,  щоб  нічого  не  робити.  Не  мандрую  світами,  бо  не  слухаю  інших  світів.  Нема  того  хто  б  відлупив  мене  ремінцем.  
Та  я  люблю  себе.  
Цієї  ночі,  я  бачив  багато  сонця.  Двоє  хлопчаків  копали  яму,  щоб  подивитися  на  Японію.  
Я  бачив  гойдалку,  на  якій  безтурботно  сиділи  діти  різних  національностей.  І  вони  нічого  не  знали  про  бізнес,  нічого  не  знали  про  боротьбу.  
Прокинушись  від  думки,  що  дошка  може  тріснути,  мені  нічого  не  залишалося  як  задивитися  на  зорі……  Потім  ніяк  не  могли  пояснити  директору  табору,  що  ночувати  на  старому  гойдаючому  мості  краще  ніж  в  колибі.  
Цієї  зоряної  ночі  я  використав  свій  «ловєц  снов».  Мені  його  допоміг  змайструвати  старий  канадський  священик,  який  виявляється  є  моїм  родичем.  А  в  горах  ввижався  туман,  гніздилися  птахи,  ніхто  не  ображався.  
Спи  спокійно.  Завтра  впаде  великий  дощ  і  ти  будеш  купатися  в  болоті.  Турнір  з  футболу,  ти  заб’єш  шість  голів  в  одному  матчі.  Керівник  групи  так  і  не  дізнається,  що  вона  ночувала  в  твоїй  кімнаті.  О  твоє  серце.  Ти  кинеш  карти  і  скажеш,  що  пішов  в  туалет  і  ніхто  не  дізнається  що  ти  пішов  плакати.  Від  тебе  минулого  нічого  не  залишиться.  Дитяча  гойдалка  стане  місцем  дорослих  розмов.  В  нічних  дискусіях  ти  відстоюватимеш  православних,  а  потім  підкладеш  їй  в  ліжку  дерев’яну  змію;  кинеш  через  вікно  свої  труси,  забіжиш  до  хати  і  почнеш  дико  ржати  з  вигуком  «Соломія  що  то  таке»;  ти  прийдеш  до  Галі  із  обручкою-павуком  (що  купиш  в  Східниці  коли  втечеш  з  табору)  і  разом  зі  «сватами»  запропонуєш  їй  оптом  –  руку  і  серце.  Твого  друга  визнають  найкумеднішим  чоловіком  табору.  Ти  в  серпні  тричі  святкуватимеш  своє  день  народження.  Лєнка  подарує  тобі  футболку  з  монстарами,  яка  стане  твоєю  улюбленою  футболкою.  Ти  дуже  подружишся  з  католицьким  священиком  і  будеш  сміятися  з  його  машини.        


Історія  одного  
Автобус  із  нелегальними  заробітчанами  перевернувся  на  кордоні  із  Румунією.  З  живих  не  залишилося  нікого.  Майбутніх  його  батьків  випадково  там  не  було.  
 Він  народився  в  маленькому  українському  містечку  румунського  типу.  Малюком  постійно  подорожував  із  батьками.  Назавжди  запам’ятав  не  тільки  відчуття  пачок  сигарет  у  памперсі,  а  й  фразу  «ми  їдемо  до  тьоті  Асі».  За  іронією  долі  панянку  яка  опікуватиметься  похоронним  бюро  всіма  ніжно  називатиметься  тьотьою  Асею.  
 З  малу  займався  карате.  Виховання  проходило  традиційно.  Його  дядько,  власник  перукарні,  бува  вийде,  захопливо  спостерігає  як  малий  робить  ногами  вертушку  через  дошку  оголошень,  милується,  а  потім  як  не  крикне:  «ти  шо  робиш,  а  ну  давай  вали  звідси,  малий  виблюдок…».  
   Якось  казав  «знаєш,  я  все  таки  вірю  в  Бога,  я  вірю  в  Бога,  бо  то  треба  бути  дуже  милосердним,  щоб  не  повбивати  тих  всіх  покидьків...  Нічого  не  ясно,  ніколи  не  вгадаєш.  От  чому  переважно  програємо  футбольні  ставки».  
     Буває,  корче  дурачка.  Якось  на  його  прохання  друзі  привселюдно  відкопали  його  спеціально  на  очтах  його  дівчини.  Витримавши  етичні  норми,  кохана  кинула  його  через  два  місяці.  його  
   Що  тут  скажеш  -  любив  бути  гамном.  Познайомився  з  одною  красунею  в  маршрутці,  все  йшло  гладко,  аж  поки  не  прилетіла  муха,  сіла  на  вікно,  він  почав  матюкатися,  потім  злапав  її  і  з’їв.  
   Співав  в  Церкві  спеціально  спотворюючи  голос.  Людям  ставало  легше  що  навіть  і  вони  краще  співають  за  того  примурка  і  самі  співали  в  голос.  Так  і  все  розбудовувалося.  Так  по  малу  по  малу  всі  до  нього  горнулися  і  любили  його,  особливо  молодші  розбишаки.  
   
 Потім  його  вигнали  з  партії.  Бо  він  як  роздавав  газети  на  наметі  то  постійно  підходив  до  намету  іншої  партії,  говорив  з  ними.  І  так  його  засікли,  як  він  роздає  газети  політичних  опонентів.    
     Ніколи  не  давав  милостиню,  коли  підходили  то  просив  у  них  перший.    Відмовившись  від  депутатського  мандату  він  був  розкритикований  як  безвідповідальний  і  боягузливий,  адже  не  хотів  помагати  людям.  Директорка  школи  встидалася  сказати  йому  що  він  має  дати  взятку  і  подумала  що  простіше  його  вигнати.  Його  вигнали  й  з  другої  роботи  і  не  повірили  в  жодні  відмазки.  А  він  і  справді  в  парку  натрапив  на  розлючених  дворняжок  і  просидів  пів  дня  на  дереві.    
Наступні  два  роки  він  працював  на  цукрових  буряках.  
     Його  би  вибрали  війтом,  місцевим  сільським  мером,  але  новина,  що  він  в  останній  день  агітації  послав  священика,  швидко  облетіла  навколишні  села.  Православні  селяни  швидко  поміняли  політичну  орієнтацію.  Він  почав  був  виправдовуватися,  що  мовляв  посилав  не  так  місцевого  священика  як  лексус  на  якому  той  їздить.  Але  людей  вже  було  не  переконати,  надто  дороге  питання  царства  небесного.          
     В  день  весілля  свою  обручку  викинув  в  унітаз.  Жінка  йому  простила,  але  згодом  вони  таки  розлучилися.  А  все  через  те,  що  змагання  з  карате  припали  в  день  хрещення  його  дитини.    
       Жорстока  історія,  чи  не  так?          




ВВо-рог  біля  воріт
Архаїчні  візантійці  довго  молилися  перед  тим  як  взяти  в  руку  перо.  Перо  не  так  ріже  папір  як  часом  серце.  
 Все  життя  живеш  для  дивідендів.  Пора  сказати  правду.  Виходжу  за  лапки  цього  світу  і  тут  поза  тісними  душками  нічого  не  залишається  як  сміятися.  Починаєш  цінувати  те  чого  ніколи  не  будував,  шануєш  у  чистому  вигляді  –  себе.  Я  бачу  того  немого  імпульсу  в  мені  –  достатньо.  Просто  стій,  нічого  не  думай,  не  заважай  проводити  літургію.  Нема  ідей  –  нема  дамб,  річка  собі  тече.    
       
 Я  їх  ненавиджу.  Боже  я  добре  пам’ятаю,  як  я  з  Тобою  сидів  на  зірках.  Хіба  Ти  мені  брехав,  хіба  це  було  не  так.  Розтрощи  їм  черепи  –  вони  все  життя  мені  доводять,  що  я  тебе  не  знаю.  Всі  шакали  позбігалися  на  мене,  гарчать  що  аж  Тебе  не  чую.  Вони  кажуть,  що  мені  потрібна  робота,  відповідальність,  жінка,  діти,  кажуть  що  мені  потрібна  доброта,  милосердя,  вони  заставляють  мене  любити,  вони  вже  зав’язали  мені  зашморг  під  назвою  –  мораль.  Вони  з  мене  насміхаються,  мені  кажуть  «якщо  ти  знаєш  Бога,  то  чому  ти  такий  бідний,  чому  поважають  не  тебе,  чому  вмирають  твої  друзі,  чому  тобі  не  вірять,  чому…?».  А  я  їх  виловлюю  у  нічних  під’їздах,  я  б’ю  їх  по  голові.  Мене  ніхто  не  піймає,  вони  кажуть  що  я  «неук»,  але  здригаються  коли  я  з  них  регочу.  Вони  не  розуміють  моєї  наглості,  вони  не  знають  що  зі  мною  робити.  Поки  вони  собі  дружать  і  обнімаються,  я  їх  ненавиджу,  бо  вони  всі  мені  вороги.  Лиш  Ти  мій  друг.  Вони  викликають  проти  мене  своїх  сивих  краваткових  авторитетів,  а  я  і  на  них  плюю,  я  на  них  харкаю.  Ти  мене  кріпиш  у  ненависті  щодо  них.  І  ніхто  з  них  ніколи  не  догадається,  що  аж  такою  величною  є  Твоя  любов  до  мене.                
   
   

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468932
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.12.2013
автор: Андрій Дацків