Щоб хтось сказав: «Він так писав і жив, як міг…
І залишивсь у пам’яті з віршами,
Він на сторожі був, мову свою беріг,
Не розкидався попусту словами.
Коли громи – запалював свічу,
Молився до ікони на колінах,
Його не бачили болючого плачу,
Хіба тоді, коли вмерла дитина.
А ще ридав, не плакав, а ридав,
Як проводжав батьків у путь останню,
А потім, наче риба, знов мовчав
І по ночах вдивлявся в зірку ранню.
Прожив життя з віршами на вустах,
Понад усе він шанував родину,
Волю цінив, обличчя не втрачав,
Любив свою в калині Україну!»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468888
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.12.2013
автор: Віталій Назарук