Туман у лузі аж до гаю
Стоїть, ворушиться, тече.
Потому знову застигає,
Ляга волого на плече.
І десь отам, де плесо річки,
Іржання коней вирина.
Щеза у пелені копичка,
Немов у сивих полинах.
В густій імлі й себе не видно:
Туман такий, хоч ріж ножем
Оце довкілля, як повидло.
Ідеш – мов лізеш на рожен.
І знаєш, що розвіє вітер
Цю напасть – і мине обман.
Та на світанковій палітрі
І ще туман, туман, туман…
23.ХII.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468647
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 26.12.2013
автор: Вячеслав Романовський