Занепадає залізниця.
Може комусь нема різниці,
Мені ж за це душа болить,
Бо не одна із нею мить
У спогадах моїх живе,
Завжди в дорогу вона зве.
Коліс вагонних стук чарівний
Як гарно час за ними плине.
Вогнів мелькання за вікном
І знову стук, мов метроном —
Долі вистукує години,
А станції — її картини.
Ми всі народжені літати,
У нас живе душа крилата,
Життя земне немов вʼязниця,
Довкола світ людський — дурниця,
Лише в дорозі є хвилинка
Подумати і про зупинку.
А думати постійно треба:
Коли в нас станція кінцева,
З чим вийдемо ми із вагону,
Що після нас буде на спомин...
Невже дорога, як життя
Й немає шансу вороття?..
Засохне ще одна криниця,
Якщо не стане залізниці...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468504
Рубрика: Нарис
дата надходження 26.12.2013
автор: Samkovitch