Мене не розуміють і до нині,
Поети – корифеї й новачки,
Коли і я запінившись, у слині,
Веду на сайті власні балачки.
Вірші пишу, як чує моє серце,
І наплювати інколи мені,
Що мої вірші мають трохи перцю,
А інші загартовані в вогні.
У них моя душа і моя доля,
Тут мого щастя світиться ліхтар,
Тут найрідніше моє слово – воля,
Кохання мого вогняний пожар.
Бо кожному своє, комусь – це рими,
Мені ж найближче воля моя й честь,
Бо саме це важливо для людини,
Без них, для нас напевно, краще – смерть!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468500
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.12.2013
автор: Віталій Назарук