Не ламайте мені крила.
відлік душі, ви вже заткнули своєю пихатістю.
Щоразу моя реінкарнація – неварта вашого слова.
Навіть, не дихайте у мою атмосферу.
Ваша проникливість - моральна обезводненість мого мозку.
Ви, контури своїх тіней у всесвітньому капілярі.
І ніякої ніжності, бо ваше відображення, мені нагадує, старі подерті стільці.
Ваший «мішечок тепла» , ще довго лоскотатиме стукіт мого серця.
Скажу більш того, іноді це викликає рвоту.
Швидкість якої, можна оцінити лиш у рабстві міської гри.
У вас марні надії, стосовно мене.
Моя вулканічність , набагато сильніша ваших спазмів злості.
А за спиною, завжди залишається ваша ароманта сутність.
Гидка та несмачна індивідуальність яка не здатна навіть проіснувати пів хвилини.
Лячно?! Ну, звичайно куплену душу, значно простіше втрачати.
Безбожно ,знову кілька раз на секунду купувати іншу.
Здається, запахло відходами!
Закінчуйте з цим, тюремне сонце, врешті – решт, не колискова з дитинства!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=468467
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.12.2013
автор: Марина Василюк