Свічками вікна дивляться
В ніч темну,як життя.
Роки голодні і страшні
Виходять з небуття.
-
Морили голодом людей
І забирали все.
Ділило небо на землі
Живе на неживе.
-
Не стукали серця у грудях,
Бо крові не було.
І сльози висохли в очах.
Їх снігом замело.
-
А сніг із квітів весняних,
Сади всі зацвіли.
А люди з голоду попухші,
Не мертві-не живі.
-
Веретами дітей носили
Хто силу мав ходить.
На цвинтарі в одну могилу
І мертвих і живих.
-
Від горя верби посивіли.
Не чуть птахів в лісах.
Все що могли уже поїли.
Зостався тільки страх..
-
Що ранок прийде,сонце зійде.
Дитина ще жива.
Голодні очі просять хліба,
Його давно нема.
-
Хто вирве з серця біль і тугу
За долями людей,
Що в муках голоду вмирали.
Їх очі дотепер
-
Свічками дивляться із вікон
В ніч темну,як життя.
Уклін земний за мужність,Сину,
Що вивів з небуття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467735
Рубрика: Присвячення
дата надходження 22.12.2013
автор: кацмазонка