ЯК БАРАНИ ЧАБАНА ОБИРАЛИ.
Жили-були у одній місцевості барани. Давно вони згуртувалися у отару. І випала їм якось нагода, самим собі чабана обирати. Почали вони шукати достойну кандидатуру. Одні пропонували - старого-досвідченого, інші - мудрого-ученого, треті - елітного-породистого, а овечки хотіли щоб пастух був з гарною золотистою вовною і вмів мелодійно бекати.
И тут один вгодований баран з облізлими боками сказав, що чабан має бути великим, страшним і сміливим, з твердими рогами, щоб зміг отару від хижаків захистити.
Перебрали барани всю отару і не знайшли такого. Аж тут хтось згадав про цапа, який колись прилаштувався до отари. Він не пасся у гурті, а любив осібно капустку по городах гризти. І слава про нього була лихая. Ніби він за цю капусту і вовка може заколоти, а барани то не раз від нього рогом під зюбро діставали.
Не довго думаючи, вирішили, що кращого чабана їм не знайти. Але старі, розумні барани застерігали отару, що цап ні бельмеса не розуміє у заготовці сіна, не знає де кращі пасовиська, полонини, кому шерсть і молоко продавати, і найголовніше в баранячій мові - цап-цапом.
Почув усе це цап і зметикував, що пасти баранів справа вигідна. Був би йому тоді і прибуток від шерсті, і бринза, і корм на весь рік.
Поспішна казочка, що тонка гілочка - швидко розвивається та на раз ламаеться.
Довго вчився цап, п"яте через десяте, бекати по овечому. Довелося йому добре упріти навчаючись заготівлі сіна і стрижці шерсті. А барани все сумнівалися, чи добрий з нього чабан буде. Ні частуваннями краденою на городі капустою, ні обіцянками випасати баранів на вільних альпійських полонинах, ніяк цапові не вдавалося переконати всю отару.
І тут йому допоміг випадок, як у тих краях казали - трафунок.
Якось, над вечір, зазвичай, скубав цап чужу конюшинку при узліссі. Аж тут, ні з ліса, ні з поля - вовк. Схопив цапа і нумо у ліс тягти.
"Не їж мене , вовче,- замекав цап, - я маю цілу отару овечок. Якщо відпустиш мене, будеш щосуботи баранину їсти."
Який не був вовк голодний, а спинився. Вислухав цап"ячі пропозиції.
"Якщо допоможеш мені стати чабаном, приводитиму тобі щосуботи баранчика. А якщо діло пастуше піде добре, то і вовни на лігво щомісяця принесу. Буду я завтра з отарою пастися біля лісу. Ти підкрадешся, а я тебе прожену. Барани побачать це і виберуть мене чабаном."
На цьому і погодились.
Таким чином, з допомогою вовка, цап став чабаном.
Як і домовився з сіроманцем, щотижня тихенько підманював капустою одного з баранів до лісу, а вовк вже був тут, як тут. А щомісяця ніс цап лантух з вовною у ліс, ніби на продаж, а в дійсності віддавав обіцяне вовкові.
День за днем спливає. Усю траву в околицях барани поїли, вовну всю зголили. Ходять голі і голодні, а цап і не думає вести їх на вільні альпійські пасовища.
Ось і зима на носі, а в отарі одна біда.
Почали барани від цієї біди тікати. Що не день, цап одного-двох в отарі не дораховується. Бачить він, що скоро всі барани порозбігаються і швидко його черга на зуб до вовка настане. Вирішив тоді цап обгородити отару парканом. Нашвидкоруч змайстрував огороджу довкола високої ялиці і позаганяв у цю загінку баранів. Сам вискочив на гілку і з висоти наглядає.
Терпіли деякий час барани нові цапові порядки і врешті-решт поки ще усі не загинули, вирішили подрохотати цапа рогами, затовкти копитами.
Почали вони, влаштовану цапом, бідненьку огорожу розхитувати, струшувати цапа з ялиці. Так розійшлися, розбекались, що все довкілля розхвилювалося: "Не хочемо за цаповими порядками жити, хочему вільну альпійську траву скубати, шерсть золотисту нагулювати".
Злякався цап і поскакав до вовка за допомогою.
А вовк у цей час тримав у страху лісових тварин - оленів, косуль, зайців. І лише дикий кабан ні-ні тай ощетиниться на вовка, та і то відразу назад у багно.
Захвилювався вовк, що то за шум біля лісу зчинився. Як би і лісові мешканці не наважились вовчий порядок рушити.
Послухався вовк цапа, не захотів відмовлятися від баранини і наказав оленям спорядити воза з лісовим сіном, та й відвезти його баранам. А цапові наказав приводити йому щотижня ще й по овечці.
Як побачили барани сіно, вмить забули про свою біду. Співають, танцюють, гріються.
А цап і не збирався всю отару годувати тим сіном. Поставив він купачок біля ялиці, під якою ночував. Вибрав кількох баранів, з тих які його колись обирали, за сухе стебельце сторожувати те сіно, а іншим, під вовчим страхом, заборонив бекати і взагалі озиватися.
Почали тоді ситі і голодні барани міжусобицю. А цап сидить на ялиці і тішиться, як вони між собою товчуться, вовку що вибіг на узлісся махає ратицею.
Так би один одного перморили, але голод і холод страшніший і від цапа. Не втерпіли доведені до відчаю барани. З останніх сил порозмітали цапову прислугу під ялиною, а самого струсили, як гнилу грушу. Побитий, поламаний, цапок ледь утік у ліс.
А там і вовк його не пожалів, спік на сніданок.
На другий день обрала отара замість чабана чатових. З баранів, зі своїх, з круторогих, морених і тятих.
Тим часом пішов поголос на всю округу про те, як барани цапа прогнали, як справедливості добилися.
Дійшов той поголос і до лісової дичини, що терпіла вовче панування.
Але то вже інша казка.
листопад 2013 р.
Андрій Чернівець.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467303
Рубрика: Казки, дитячі вірші
дата надходження 20.12.2013
автор: Андрій Чернівець