«Тебе не буде ні на вулиці,
ні в нічному електричному шурхоті…»
(Хуліо Кортасар)
Вертаючись з пустелі людської душі
Зазирнувши в потворний світ
Кожного імператора-покидька
Важливо лишитися вчителем –
Останнім вчителем останнього Сина Неба.
У жмені пісок
Чи то Аравії
Чи то нескінченності часу
Легендою про мудрого короля
Ти мандрував по світах
У пошуках одвічної Ірландії.
Як мало ми розуміємо,
Що тільки жменька лицедіїв
Зображає хворому людству
Шлях
До примарної істини слів.
Вікна холодних будинків,
Що ніколи в житті не опалювались,
Де можуть зимувати тільки леви,
Пусті очі глядачів,
Що вже три тисячі літ
Хочуть лише видовищ
Кривавих як тінь Борджіа.
Ти пройшов по світу
Кроками майстра парасольок
Чи капелюхів свідомості,
Сказав лише один раз
Зазирнувши у наші душі:
«Я намагаюсь бути джентльменом.»
А ми посміхнулись.
Як це гірко звучало
В устах ірландця…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=467161
Рубрика: Верлібр
дата надходження 19.12.2013
автор: Шон Маклех