Я кохаю її аж до нестями.
Й хоч надії на взаємність не маю,
Часто не сплю я довгими ночами,
Все одно її шалено кохаю.
Час лікує? - Може. Хто його знає…
Може воно і насправді так,
Цей засіб побічні ефекти має
Та й час не летить, немов літак.
Живу собі, чогось таки чекаю…
На що сподіватися мені
Я вже, ніби і сам давно не знаю.
Хоч щось побачити б уві сні…
Та снів не бачу чи від них тікаю.
Мабуть, моє життя і є сном,
Воно проходить повз, а я дрімаю.
Інші ж, немовби йдуть напролом.
Та нічого з цим вдіяти не можу,
Так я все далі й залишаю,
Іноді роблячи веселу рожу,
Й коханню просто рукою махаю.
22.12.2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466969
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.12.2013
автор: Микита Баян