А бог війни вичікує.
Смеркає
У душах і в небесних дзеркалах.
Гроза вітри розчісує.
На зграї
Розбилось небо.
Став Чумацький шлях
Твердіший за граніт.
Ростить почвари
Чорніша зради кам’яна рілля.
Як велетень без ніг,
Нависла хмара
Гіркої правди.
Стугонить земля.
І виє натовп.
Молиться.
До кого?
Не знає сам…
Життя – одвічний бій.
Шипами воля колеться.
Епохи
Гримлять у вирі первісних стихій.
А бог війни
Виходить на розваги –
У людях постає пекельний храм.
Там пахне сталлю
І вином кривавим.
Та перший ворог кожного –
Він сам…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466860
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.12.2013
автор: Лілія Ніколаєнко